|
Олесь Гончар Золота ірпінська осінь… Дуби горять по узліссю між темною зеленню сосен, горять червоним клуб’ям старовинного кутого золота. Берези ніби стікають тим золотом, як плакучі іви. На них позолота легша й світліша, ніж на важкому багрянці могутніх дубів. (із щоденнкових записів, 1953) Ата Атаджанов … Крилатий подих ласкавого вітру доновив уже осінні запахи землі. Ледь похитувалися химерні гілки величних сосен. Шелестіло сріблясте намисто гіллястих тополь. Трепетно тремтіли осики, сяючи перлинами росинок. Над невеликим темно-зеленим ставком схилилися ніжні верби. Ніби промені сонця, в усі боки розбігалися вузькі стежинки, то піднімаючись, то круто спускаючись оксамитово-зеленими схилами співаючого лісу. Кораловим бісером прикрашала ліс червона калина. А високо в небі, ніби по привільному Дніпрові, пропливали білосніжні бригантини хмар. Я повільно йшов алеєю, оточеною високими каштанами, дуже схожими на наші фірюзінські горіхові дерева. Йшов і милувався неповторним пейзажем Ірпеня, жадібно вдихаючи надивовижу чисте повітря українського ранку. Йшов алеєю, по якій колись крокували, крокують і досі, чудові майстри художнього слова Максим Рильський, Володимир Сосюра, Борис Пастернак, Павло Тичина, Абулькасим Лахуті, Микола Бажан, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Михайло Дудін… (Ірпінські зустрічі, 1978) Максим Рильський …Лягали смуги голубі На пагорби рожеві, У тихій радості – журбі Вклонявся вечір дневі – І огортала ніжна тінь Поволі, а не зразу Славетне селище Ірпінь – Письменницьку оазу. 1962 Борис Пастернак Ирпеь – это память о людях и лете, О воле, о бегстве из-под кабалы, О хвое на зное, о сером левкое И смене безветрия, ветра и мглы. О белой вербене, о терпком терпеньи Смолы; о друзьях, для которых малы Мои похвалы и мои восхваленья, Мои славословья, мои похвалы… (уривок із вірша “Лето” 1930) Андрій Малишко Поїзди гудуть за Ірпінню, За Мостище лине луна. Він промчить голубуою тінню, В небо кине яркого зерна. І засвище, і заскрегоче, І здригнеться аж до коліс. Так і знай, що цієї ночі Він коханого не привіз… (1940) За Ірпенем скриплять состави Ключами довгими вночі І мов живі зітхають трави В землі на теплому плечі. І колоскова нива зжата Були, - нагадує, - жнива, І те, що в серці не почато Не умира, а ожива. Нехай скриплять важкі состави І даль пливе у білий світ, І літ нових нові заграви Стоять біля моїх воріт. Світи, зелений семафоре, До дальніх станцій в ясності, Де ти, життя моє суворе, Завжди в путі, завжди в путі. Володимир Сосюра І знов зелений світ і дзеркало Ірпіні, Пташиний срібний спів над синім ловом вод, Як і в минулий рік, і хмари білопінні Задумано пливуть у золоті висот… 1948 Дмитро Павличко І я в Ірпінь приїхав, де поети Живуть і вірші безупину тчуть… В цій тишині хотів би я почуть Свойого серця власного секрети… 1959 Дивіться повні версії цих, а також інших творів, написаних у Ірпені, в антології Поїзди гудуть за Ірпінню… / уклад.: Ющенко О., Ющенко О. – Ірпінь, 2003. – 416 с.). |
19 мая 2010
|
| Закрыть |
